Хоч народне прислів'я і стверджує, що сумний грудень у свято і в будень, але саме останній місяць року налаштовує кожного з нас на оптимістичну хвилю, бо хоч зима і повертає на мороз, проте сонце вже йде на літо. Як-не-як, а таки спливає з життя ще один рік. З останнім місяцем року пов'язано чи не найбільше з народних свят. Кожне з них так чи інакше стосувалося вечорницьких дійств, адже молодіжні зібрання в грудні відбувалися майже щодня.

З метою ознайомлення школярів із народними святами, виховання любові до історії  та поваги до оберегів народної пам’яті, залучення їх до цінностей народного життя, необхідності збереження і передавання їх наступним поколінням,  в етнографічному музеї Славненського НВК  11 грудня відбулися Андріївські вечорниці .

У святково прибраній світлиці зібралися школярі, вчителі, батьки. На стіні – зображення Андрія Первозванного, на столі – Калита,  перев’язана червоною стрічкою, балабушки, вареники, галушки, пампушки.

Ой, збиралися дівчата

Й хлопці, як годиться,

У зимовий довгий вечір

      Та й на вечорниці!

Такими словами розпочалося свято Андрія.  Атмосферу заходу створили українські народні пісні, яких навчилися  школярі,  ігри, жартування хлопців, гадання дівчат, кусання Калити, танці. Господиня вчила дівчат готувати балабушки, на які, щоб замісити тісто,  треба було наносити води у роті та ще й з однієї криниці. Потім дівчата ворожили: кидали чоботи за ворота, гадали на воді, навіть запросили на свято «гостя» (собаку), щоб той указав їм долю. А яку гарну та смачну  Калиту вони спекли в печі. Хлопці ж вибрали з-поміж себе  пана Калитинського та пана Коцюбинського, які показали гру «Кусання Калити». Не обійшлося тут і без Чортика-вартового, який мазав сажею всіх, хто бажав Калиту вкусити. На завершення свята всі смакували українськими варениками під жартівливу  народну пісню «А мій милий вареничків хоче!». 

Звичаї. Традиції. Обряди. Як їх багато у нашого народу. І всі вони один кращий від іншого. І кожен чимось особливий, відмінний, неповторний, має свій колорит. Сьогодення позначене небувалим зростанням інтересу до проблем нашої історії, до непересічних досягнень минулого, до знання свого родоводу – все це необхідне для піднесення національної гідності нас, українців.

                 Дейнега Наталія Володимирівна, керівник етнографічного музею 

$IMAGE3$